У сім’ї Івана Козакевича і Фаустини Бачинських були три сини. Старший син – Євген був досконалим знавцем класичних наук і мов, працював довгі роки викладачем коломийської гімназії. Наймолодший Олександр широко відомий на всю Гуцульщину лікар-терапевт, якого гуцули називали коротко «наш доктор з міста». Володимир був середущим, народився у 1870 році в с. Магерові на Жовківщині. Ще юнаком виявив потяг до мистецтва. Мріяв про навчання в Академії мистецтв, але натрапив на  рушійний опір батька, який бажав синові більш певного, як на той час фаху. Змушений поступити на юридичний факультет Львівського університету(1887-1892), Володимир Козакевич продовжує працювати над собою як художник, удосконалюючи свою малярську техніку.

Закінчивши університет, Володимир відбув юридичну практику в малих повітових містечках Галичини – у Соколі, Любечі, а згодом від 1908 року- у Самборі, де прожив понад двадцять п’ять років, працюючи суддею і присвячуючи весь вільний час малярству. І щойно з виходом на пенсію у 1926 році він повністю віддається улюбленому заняттю – живопису. 

На розвиток художніх здібностей Володимира Козакевича мали вплив такі митці, як Кирило Устиянович, Олекса Новаківський, Леон Піньонжек. Він проявив  себе, як вмілий портрнетист. Але найбільше малює квіти. Вони вдаються художнику найкраще.

У 1927 році Козакевич вступає у Товариство «Бойківщина», бере активну участь у відкритті однойменного музею, передає до фонду музею велику кількість книжок XIХ ст., метрики ХVI ст., грамоти  1848-1849 років, старовинні ваги для зважування золота.

Володимир Козакевич одружується із Юлією Дуткевич, внучкою священника Івана Ковшевича, нащадки якого були релігійні діячі, музиканти, а внуки поріднились із Михайлом Грушевським, Дмитром Донцовим, попою Іваном Павлом II. Так сплелися два старі інтелігенті роди, і у цій сім’ї появилася нова генерація діячів на ниві української культури. Це дочки Стефанія, Ольга, Лідія Козакевичі.

Найстарша Стефанія була здібною ученицею професора Володимира Вебера, проявила себе талановитою піаністкою, сама компанувала мелодії, виступала на концертах.

Середуща сестра Ольга була ученицею художника Олекси Новаківського і виросла відомою художницею. Свою долю звязала з полтавчанином, джурою Симона Петлюри Василем Дядинюком, який згодом став здібним учнем Олекси Новаківського. Він створив талановиту галерею унікальних портретів українських гетьманів. Будучи під впливом свого чоловіка, який мав широкі знання з мистецтва ( отримавши від нього ще досвід темперової техніки), Ольга захопилась українським іконописом.

Наймолодша Лідія заслуговує особливої уваги. Народилася у 1905 році. Початкову і середню освіту разом із сестрами здобувала у м. Люцерні в одному з найкращих навчальних закладів Європи, де тоді навчались діти аристократії із різних країн. Потім була на студіях німецької і французької мов Ягелонському університеті. Українську літературу викладав Богдан Лепкий. Будучи у Льовові, стала співзасновницею косметичної фабрики «Меріда».

Частина спадку Козакевичів та Ковшевичів – меблі кінця XIX початку ХХ ст., стародавні фракони, касетки, ампірний годинник, альбоми із світлинами, вперше робленими в Галичині, колекція живопису батька, роботи польських художників Яблонського та Піньонжка, колекція старих українських поштівок, цікаві документи XVI – XIX ст. та інші речі, які знайшли скромне місце  у відновленому музеї «Бойківщина» у Самборі, до якого родина Козакевичів мала безпосереднє відношення.