Аптека "Під Зіркою"
“Аптека “Під Зіркою” – розташовувалась у будинку, в центрі міста Самбора, де мешкав магістр фармації Ян Леп’янкевич з родиною (дружина Каміла, доньки Катажина і Анна Яніна, сини Станіслав Адам та Юліан). Його син Станіслав Адам теж пов’язав своє життя з фармацією. Він закінчив самбірську гімназію у 1921 році, проходив практику в батьківській аптеці, 1924-1927 рр., вивчав фармацію в університеті Яна Казимира у Львові. У 1927 році повернувся до Самбора, працював у аптеці батька. Далі продовжив навчання в галузі хімії на філософському факультеті Ягеллонського університету в Кракові. У 1931 році Станіслав Леп’янкевич отримав звання доктора філософії наук хімічних. Повернувся до Самбора, став завідувачем аптеки і лабораторії. В 1939-1941 роках був асистентом кафедри органічної хімії Львівського університету Яна Казимира. У 1939 році викладав на курсах хімічного захисту у Львові. У 1941 році повернувся до Самбора, де до 1944 року був завідувачем повітової аптеки. Був членом аптечної палати у Львові. Потім Станіслав Леп’янкевич переїхав до Польщі.
Аптека «Під зіркою» функціонувала за радянської влади та за незалежної України. А у 2020 році старовинні меблі та інвентар були передані до музею «Бойківщина».
Історія фармації на Бойківщині та Самбірщині поєднує у собі як традиційну так і народну складову. Традиційна медицина представлена лікарями та аптечними закладами, які були доступні містянам та заможному населенню, а жителі віддалених районів звертались до народних цілителів, знахарів, які лікували травами, молитвами та замовляннями.
Перші згадки про аптеки на Самбірщині датуються серединою ХVІ століття, до цього часу функції аптекаря виконував міський кат у якого можна було придбати дорогі мазі та зілля.
Аптекарського цеху у Самборі не було, хоча цеховий лад довго зберігав свій вплив, особливо при підготовці кадрів (учень, підмайстер, аптекар (магістр). У 1889 році у місті було дві аптеки, а на початку ХХ століття – три: аптека «Під зіркою» магістра Яна Леп’янкевича (1906), аптека магістра Алексієвича, аптека магістра Хердлічка «Під Золотим орлом». У 1911 році у Самборі відкрито нову (четверту) аптеку Якоба Селінгера «Під левом». Аптечні заклади між собою часто конкурували і єдине, що їх гуртувало – це боротьба за недопущення відкриття нових аптек.
Народна медицина населення Бойківщини має свою історію та специфіку. Кожен селянин був лікарем для себе, своїх близьких та знайомих. І чим старший, тим досвідченіший. Проте, існував прошарок людей, до яких звертались, коли лікування в домашніх умовах не допомагало. Спеціалістами в жіночих та дитячих хворобах були баби-повитухи, вивихи вправляли і кості складали «хірурги», вівчарі пильнували за здоров’ям своїх пастухів. А травами і молитвою лікували травники.
Найпоширенішими травами були: валеріана, звіробій, м’ята, материнка, оман, арніка, рум’янок, шавлія тощо.
У бойківській фітотерапії успішно використовувались лісові ягоди: чорниця («яфени»), брусниця («гогози»), малина.
Скрізь на Бойківщині збирали плоди, листя, кору, цвіт усіляких кущів та дерев: калини, шипшини («свербиус»), глоду, сосни, вільхи, дуба, берези, бузини, ясена, липи та ін. Зокрема, гнійні рани лікували лугом з попелу ліщини («ліски»).
Характерною особливістю бойківської народної медицини було широке застосування з лікувальною метою овочів, зернових і технічних культур, тоді як гуцули віддавали перевагу високогірним травам. При болях голови клали на чоло листя буряка, кислої капусти, нарізану кружальцями сиру картоплю, а терту вживали у вигляді компресів при опіках. Петрушкою лікували захворювання нирок і сечового міхура, морквою – жовтуху. Відвар з вівса пили при шлункових захворюваннях.
Бойки дуже відповідально ставились до збору лікарських рослин, знання та досвід передавали з покоління в покоління.
