Володимир Кордуба
(1883-1964)
Володимир Кордуба – інженер, картограф, культурно-громадський діяч.
Народився 2 вересня 1883 в Тернополі у сім’ї службовця. Після закінчення місцевої гімназії вступив у Львівський політехнічний інститут, який закінчив 1909 року.
1914 року мобілізований до австрійської армії. У 1917 році потрапив у російський полон. Після повернення з полону працював протягом 1921-1923 років інженером у Сяноці, а від 1925 року поселився в Самборі, займаючи посаду інженера спочатку у приватних підприємствах, а пізніше у старостві де складав топографічні карти для військових частин.
24 березня 1933 року на загальних зборах обрано заснупником товариства «Бойківщина». 13 грудня 1935 року його прееобрали на цій посаді, а після смерті Володимира Кобільника він виконував певний час обов’язки голови товариства.
Після від’їзду із Самбора Антона Княжинського 10 грудня 1938 року, Володимира Кордубу було обрано головою товариства. Він очолював його аж до ліквідації товариства у 1939 році більшовиками. У цьому ж році Кордуба почав працювати науковим співробітником музею «Бойківщина», але невдовзі його заарештували. 10 січня 1944 року його призначили директором музею. До музею прислали «науковим працівником» партапаратника Міронічева, який фактично став директором, хоч формально вважався ним Кордуба. «Спеціаліст» Міронічев розвалив роботу і обласний відділ культури, ліквідував музей під виглядом його реорганізації.
10 червня 1954 року Володимира Кордубу звільнили з посади директора.
Помер 30 вересня 1964 року. Похований на міському цвинтарі в Самборі.
Володимир Кобільник
(1885-1937)
Лікар,етнограф, археолого, публіцист, меценат.
Народився 16 вересня 1885 року у Львові в сім’ї судового службовця. Там закінчив початкову школу та гімназію. У 1905 році вступив на лікарський факультет Львівського університету. За участь у боротьбі студентів за Львівський університет був виключений з числа студентів (1907р.). Вищу освіту завершив у Швейцарії.
1914 року мобілізований до австрійської армії. Служив у санітарній частині в м. Перемишлі. 1915 року потрапив до австрійського полону і опинився в місті Симбірську. Через три роки повернувся до Львова, а в листопаді 1918 року вступив до УГА як старшина санітарної служби. Після польсько-української війни Кобільник у січні 1922 року повторно захищає диплом лікаря й одержує працю у Винниках коло Львова. Наступного року переселяється до Самбора і засновує лікарський кабінет із ренген-апаратом по вулиці Трибунальській 6 (тепер вул. І. Франка). Включається в громадське життя молодіжних спортивних організацій «Пласт», «Луг», «Сокіл».
У 1927 році Володимир Гуркевич залучає його до музейної праці. В. Кобільник займається етнографією та археологією, веде розкопки в селах Кульчиці, Ступниця, Спас, Грьозова, вивчає топоніміку Бойківщини.
24 березня 1933 року на загальних надзвичайних зборах товариства «Бойківщина» Володимира Кобільника обрано головою товариства. Для «Літопису Бойківщини» він пише ряд наукових статей, серед яких «Історія Самбірської церкви», і цикл праць з археології Самбірщини, а саме: «З археології Бойківщини. Відкриття доісторичних землянок в Кульчицях», «Загальні заваги про кости людини при археологічних розкопках».
Помер 6 березня 1937 року. Похований на міському цвинтарі в Самборі.
Антін Княжинський
(1893-1960)
Антін Княжинський – педагог, філолог, етнограф, соціолог, публіцист, культурно-громадський діяч.
Народився 20 лютого (за іншими данними – 20 листопада) 1893 року в с. Тисовиця Старосамбірського повіту в сім’ї священника. Дитячі роки минули в Самборі. Тут він закінчив народну школу, а також класичну гімназію. Навчався на філософському факультеті Львівського університету, після закінчення якого вчителював у Яворові, Дрогобичі, Тернополі, знову Дрогобичі, а від 1920 року – в Самборі.
Викладаючи українську і латинську мови в гімназії, включився в культурно-громадську справу міста. Організовував виставки, концерти, виступав перед студентами і громадськістю міста з рефератами. Належав до ініціативної групи утворення товариства «Бойківщина». На надзвичайних зборах 24 березня 1933 року його обирають секретарем товариства, а на закальних зборах 11 грудня 1937 року – головою його, яке очолював до 31 серпня 1938 року, поки не виїхав із Самбора.
Переїхав до Коломиї на посаду викладача української мови і філософії в Коломийській гімназії, а в серпні 1941 року став її директором.
Після короткого арешту гестапівцями переїздить до Станіславова і працює референтом культури УЦК. У 1943 році переїжджає до Нового Сонча, а з наближенням фронту – до Відня.
У квітні 1945 року був арештований радянською військовою розвідкою, вивезений до Москви, де ОСО винесло йому вирок: десять років концтаборів. Покарання відбував у Маріїнську, Кемеровської області, а в 1950 році його перевезли до табору в околиці Ташкенту. В 1955 році він був звільнений і як громадянин Австрії повернутий до Відня. Звідти А.Княжинський переїхав до родини у Філадельфію, де й помер 22 грудня 1960 року. Похований на міському цвинтарі.
Антону Княжинському належать такі твори: «Дух нації», «Творчий шлях Лесі Українки», «В країні неволі», «На дні СРСР».
Іван Филипчак
(1871-1945)
Іван Филипчак – педагог, музеєзнавець, культурно-громадський діяч, письменник.
Народився 27 січня 1871 року в с. Лішня Сяноцького повіту (Польща) в сім’ї селянина. Початкову освіту здобув у рідному селі, гімназію закінчив у Сяноці (1889 р.). Вступив до Львівського університету на філософський факультет, який закінчив у 1894 році. Педагогічну працю розпочав у вересні 1891 року. Від 1900 роу живе і працює в Самборі.
Під час Першої світової війни виїхав з родиною до Ростова-на-Дону (1915 р.). У часи існування УНР був інспектором шкіл у Вінниці.1920 року повернув до Самбора, де працював учитетлем історії, географії, логіки в державній учительській семінарії, в українській приватній гімназії та інших навчальних закладах.
У 1932 році пішов на пенсію і посвятив себе праці в музеї, став його директором. Заснував у Самборі кооперативу «Шовк», був головою товариства «Сільський господар».
В 1940 році, в січні місяці більшовицька влада затвердила його директором музею «Бойківщина». За німецької окупації редагував газету «Самбірські вісті», а з поверненням більшовиків у 1944 році був підданий репресіям. 4 листопада 1944 року його заарештували. Дрогобицький військовий трибунал засудив його на 15 років концтаборів. Помер Іван Филипчак 1945 року у сибірському таборі біля Тайшету, Іркутської області. Похований на табірному цвинтарі. Місце знаходження могили невідоме.
Іван Филипчак написав і видав цілу низку повістей: «Княгиня Романова», «За Сян», «Будівничий держави», «Іванко Берладник», «Кульчицький – герой Відня». Йому належать також твори «За вчительським хлібом», «Сила волі», «Братня любов», «Левко Діллер» та інші.
Володимир Гуркевич
(1880-1937)
Володимир Гуркевич – адвокат, науковець, публіцист, політичний і суспільно-культурний діяч.
Народився 27 липня 1880 року в с. Корничі, Самбірського повіту в сім’ї священника. Початкову освіту отримав у Самборі. Поступив до Самбірської гімназії, а з 5-го класу перейшов до Перемиської гімназії, яку закінчив 1899 року. Вищу освіту здобув на юридичному факультеті Віденського університету. Там брав участь у студентському товаристві «Січ».
Адвокатську практику пройшов в Австрії, в Тіролі. Відтак переїхав до Тернополя, потім до Стрия, а в 1913 році відкрив адвокатську канцелярію в Самборі. Тут поступив до товариства «Просвіта», їздив по селах, закладав читальні, спортивні товариства.
В 1914 році його мобілізували до австрійської армії.
За часів ЗУНР був заступником міністра харчових справ. 1919 року повертається до Самборана своє давнє місце адвоката. Якийсь час був головою самбірської філії «Просвіти», організував «Селянську касу», мобілізував ентузіастів музейної справи, які утворили ініціативну групу і на зборах 9 жовтня 1927 року вирішили заснувати товариство «Бойківщина». На перших загальних зборах 16 червня 1928 року його обирають головою цього товариства. Свою квартиру по вул. Тихій 1, яку винаймав у адвоката Данила Старухи, віддав під музей. Він був ініціатором видання «Літопису Бойківщина» і редактором перших його двох випусків, а також автором статтей.
31 грудня 1932 року залишив посаду голови товариства. В. Гуркевич був головою Українського туристсько-краєзнавчого товариства «Плай», членом Української радикальної партії. Опублікував замітки про Юрія Дрогобича та Григорія Самбірчика, книжку «Бойки за 100 літ».
Помер 23 грудня 1937 року. Похований на цвинтарі у Самборі.